Стратегічний аналіз ґеноциду

Н. Лігерос

Переклад Г. Маслюк




Жертви ґеноциду мають тенденцію вважати його особливим. Фактом є те, що страждання та жах набирають таких розмірів, які не дозволяють стратегічного аналізу механізмів, що приводяться в дію для винищення якогось народу. Хоча нам здається, що один ґеноцид змінюється іншим, і вони зовсім не подібні між собою, все рівно вони мають спільні точки. Це є якраз ті спільні точки, що відповідають критеріям Об’єднаних Націй і дозволяють нам трактувати ці злочини проти людства ґеноцидом. Якщо торкнутися глибше цього поняття, можемо краще зрозуміти скриті уявні схеми. В дійсності, попри наші знання щодо рівня систематизації ми не аналізуємо рівень результативності. Це є, без сумніву, найважливіший момент для народовбивці. Це є той самий момент, який вписує його в історію, так як є взаємозв’язаний з практичним досвідом. Потерпілі від ґеноциду народи, зациклені на своєму болі, затрудняються виділити свій ґеноцид, щоб виявити і дослідити головну лінію варварської поведінки народовбивця. Навіть варварство має метод. Іншими словами, систематизація є однією з характерних рис ґеноциду, а результативність є ядром цього методу. Детальні дослідження ґеноциду вірмен, ассирохалдеїв, євреїв, українців і понтійців показують нам, що систематичний їх характер стає все результативнішим. ґеноцид вірмен поділяється на різні фази – хамінтянський, новотурецький та кемальський –кожна з яких є результативнішою за попередню. Спираючись завжди на уявну небезпеку повстання, яке могло би поставити під сумнів державний механізм, народовбивці вимушені, як вони кажуть, присікти проблему в корені. Для них мова йде не просто про чистку, але про докорінне винищення. На цьому етапі як не згадати масове застосування турками німецьких військових методів для досягнення їх мети? Видимість створення озброєних груп перетворюється поступово в стратегічний прийом. Спочатку, видимість дозволяє державі відреагувати. Єдине, що асиметричний характер викликає реакцію міжнародної спільноти, хоча вона (реакція) є не настільки сильною, щоб зупинити процес ґеноциду. Таким чином народовбивця, в даному випадку Туреччина, застосовує прийом масових переселень, використовує кліматичні умови для підсилення внутрішнього тертя, як описує Clausewitz, в рамках пересувань військ на рівні постачальної мережі. Ці внутрішні тертя в рамках, що виявляють відхилення, приносять суттєві втрати, хоча не можуть характеризуватися як безпосередні винуватці. Таким чином проявляється ідея дискримінації, яка в майбутньому використається сповна в «білій різні» проти понтійців. Сталінський режим, який впритул слідував рішенням Севрського договору, Конвенцій Лозанни та Карс, знав, як підвищити результативність цього технічного прийому для винищення українського народу. Створив небезпеку формування озброєних груп, застосував масові переміщення, розділив населення за категоріями, щоб викликати внутрішні тертя, заполітизував чистку з метою уникнення критики її расового характеру і заборонив будь-яку згадку про цей ґеноцид через проникнення аґентури, людоїдство та державний механізм. Цей ґеноцид показав корисність об’єднання фази заперечення ґеноциду з фазою повної ліквідації (див. 8 стадій Стантона). Даний урок був дуже корисним для нацистського режиму, який з самого початку створив справжню мережу масового винищення для того, щоб, за його ж словами, дати остаточне рішення єврейському питанню. На цей раз ґеноцид був не тільки результативним в сенсі наукового характеру постачальної мережі, але й делікатним в розумінні, що проявився багато років пізніше. В цих рамках нацистська система не потребувала заперечувати ґеноцид, який вона вчинила, тому що поступово стирала будь-які сліди по мірі його здійснення. Через цей стратегічний аналіз ґеноциду бачимо, що народовбивці вчаться на досвіді своїх попередників для підвищення результативності та делікатності з метою уникнення відповідальності за свої дії. Це доказує нагальність стратегічного підходу до ґеноциду, щоб нам було зрозуміле історичне втілення механізму систематичного винищення. Стратегія ґеноциду використовує досвід попередників. В той час коли справедливі та жертви задовольняються боротьбою тільки і тільки в рамках відстоювання прав людини, не враховуючи існуючий досвід. Тому їх боротьба є нерівною. Треба, отже, активізувати наші зусилля, знайти спільні точки ґеноциду для результативної боротьби проти катів, щоб запровадити закони, які би підсилили існуючий арсенал законів. Ми зобов’язані боротися проти ґеноциду як справжні бійці миру, якщо ми насправді хочемо допомогти людству позбавитися цих злочинів. Щодо народовбивців, стратегія є для них прекрасною підмогою. Для жертв і справедливих – потреба. І це представляє саму природу стратегії, яка є єдиним засобом в руках слабих, щоб захиститися від сильних. Не розуміти цієї реальності – самогубство, де людство не може нічим зарадити. Людство допомагає кожному народу-жертві. Але цього недостатньо. Кожен народ-жертва мусить в свою чергу допомагати людству допомагати. Це є логічна схема, якої нас навчає стратегічний аналіз ґеноциду.







free counters


Opus