Ідеологічне підґрунтя

Н. Лігерос





У попередньому дослідженні під титлом «Історичне підґрунтя», ми розглянули джерела з тим, щоб зрозуміти наступні ситуації. Тут ми розглянемо ідеологічний фундамент, який дозволив цьому історичному підґрунтю розвинутися.
На стор. 112 тому 36 Фрідріх Енгельс (1820-1895) пише: «Крестьянство – реакционный класс по отношению к пролетариату, потому что хочет искусственно сохранить себя».

Ця точка зору переважатиме у сприйнятті Радянського Союзу, на відміну від Китаю. Це, безумовно, прирече селянство, яке стане природньою мішенню для радянської системи. Застосування цієї філософії до класів пояснюється Леніним у його праці «Держава і революція». «Контроль станет действительно универсальным, всеобщим, всенародным, тогда от него нельзя никак будет уклониться, некуда будет деться».

Контроль над системою - перш за все. Не можна допустити відхилень, отже він повинен бути всеохоплюючим, щоб залишатися вірним. Це означає, що необхідна реорганізація класів. В томі 39 на стор. 279, Ленін написав наступне: «Социализм есть уничтожение классов. Диктатура пролетариата сделала для этого уничтожения все, что могла».

І заявляє, щоб уникнути плутанини: «Классовая борьба не исчезает при диктатуре пролетариата, а лишь принимает иные формы».

Боротьба не закінчується з перемогою диктатури пролетаріату і у зв’язку з цим залишається необхідною і після революції. Це оправдання, однак, дозволяє те саме і державі страху, оскільки має як держава, за основу, монополію насильства.
На стор. 281 пояснює, чіткіші рамки. «При диктатуре пролетариата демократия переходит в совершенно новую фазу, и классовая борьба поднимается на более высокую ступень, подчиняя себе все и всякие формы».

Іншими словами, диктатура пролетаріату не дозволяє рівноваги. Діє виключно як домінуюча стратегія. Не затримується на деталях. І протистояння між селянами і робочими є не більше як одна деталь по відношенню до загальних рамок, як це описано на стор. 316 тому 39. «Тут никаких уступок со стороны Советской власти быть не может. Это не вопрос борьбы рабочей власти с крестьянством, но вопрос всего существования социализма, существования Советской власти».

Вцілому боротьба є непростим завданням для Леніна. Тому що існує сильний і численний опір і реакція. Ця боротьба є не тільки класовою, але й суспільною, тому що революція протирічить навіть звичайній буденності, яка продовжує традицію. «Победить крупную централизованную буржуазию в тысячу раз легче, чем победить миллионы и миллионы мелких хозяйчиков, а они своей повседневной, будничной, невидимой, неуловимой, разлагающей деятельностью осуществляют те самые результаты, которые нужны буржуазии, которые реставрируют буржуазию».

Це визнання на сторінці 28 тому 41 має вирішальне значення. Означає, що мова не йде про битву, а справжню війну, яка неминуче стане громадянською, якщо не буде вибрано жертву поза рамками. Ця жертва стане ворогом, а ворог - мішенню. Відповідь знаходиться на сторінці 193 тому 43. «Мелкие собственники – это наши противники. Мелкособственническая стихия – самый опасный наш враг».

Селяни аксіоматизовано були приреченими стати жертвою. Потрібно лише, щоб наступив момент реалізації після створення ідеологічного та історичного підґрунтя.







free counters


Opus