Можливо, на перший погляд це здається парадоксальним, але для родин – жертв Ґеноциду вірмен і захисників прав тих, хто бореться за визнання ґеноциду, бійці Арцаха є для них прикладом, тому що вони показали, що «неможливо» є лише тимчасовим поняттям. Ці бійці довели, що жертви вміють чинити опір, відстоювати свої права і врешті-решт добиватися справедливості. Ґрунтуючись на принципі доброї волі, а не насильницького залучення, а також на формуванні локальних структур у глобальній мережі, вірменський опір Арцаха показав шлях нам усім. Оскільки перш ніж братися до формування продуманого воєнного плану, необхідно спершу пройти цей шлях на ментальному рівні. Вірменський народ не ідентифікує себе лише від початку ґеноциду, якого зазнав. Він не народився народом-жертвою. Це діахронічний народ, оскільки його культура, мова, традиції сягають глибини віків. Саме з цієї причини ворог намагається знищити його, та марно. Тому що вірменський народ не такий. І бійці Арцаха це довели. Вони довели, що втрачена батьківщина не є такою доти, поки її народ не вважає її втраченою. І ворог не може цього зробити. Доки ми тримаємо оборону, все належить нам. Навіть погроми Кіровабада і Баку не змогли придушити волю вірмен. Атаки на Степанакерт і Шаумян тільки підтвердили необхідність свободи. І жертви, принесені боротьбі проти агресора, свідчать про велич душі, яка дозволила вірменським бійцям боротися одному проти десяти. І якщо є причина, яка дає силу бійцям – це, без усякого сумніву, те, що родини жертв ґеноциду – це не просто мертві душі. В силу обставин ґеноцид розвинув вірменське мислення. Всі жертви в подальшому стануть частиною того, що можна назвати „вірменством”. Всупереч і, можливо, з причини ґеноциду жертви стали бійцями, так ніби Айк знайшов силу проти Вішапа. Таким чином, не можна розглядати опір вірменських бійців тільки як простий приклад мужності, проявленої перед лицем противника. Необхідно також бачити весь пройдений шлях. Цей народ, що його піддали страшному ґеноциду, не зігнувся. Він вистояв. Цьому народові не досить бути жертвою, яку ми маємо жаліти. Він узяв майбутнє в свої руки, тому що знає, що ворог хотів позбавити його минулого. Вірменський народ не став іншим через ґеноцид. Це ґеноцид привів до його революції. Він зазнав цього злочину проти людства через свою індивідуальність, і це не його вина. Навпаки, після ґеноциду вірменський народ досяг телеології. Він мусить надалі подати приклад іншим народам через боротьбу за визнання ґеноциду. В цьому сенсі вклад арцахських бійців є фундаментальним, тому що розкриває ідею про те, що все можливе навіть у битвах, які весь світ вважає програними.