З архівних записів Рафаеля Лемкіна ми бачимо, що він зміг сформулювати проблему Геноциду українців 1932-1933 років, і навіть зробив спробу вивести цю проблему на міжнародний рівень у 1933 році в Мадриді, але марно. Сам Лемкін вказує на те, що на той час Гітлер взяв у свої руки владу в Німеччині, і тому розгляд цього питання загальмувався до 1949 року, поки не з’явилась у 1948 році можливість поступово повертатися до вищезгаданої проблеми знову, завдяки прийняттю терміну “геноцид” у 1948 році. Причина, через яку вчений зіткнувся з радянською одержимістю полягала в тому, що радянська влада хотіла обмежити визнання геноциду як злочину, який має місце лише під час війни. Тобто, під приводом того, що існують злочини, пов’язані з війною, і мають логічне пояснення лише в період війни, влада хотіла уникнути будь-якої критики щодо Голодомору, який відбувся в мирний час. У цьому радянську владу підтримали англійці, але вони мали на це свої власні причини. Радянська одержимість щодо цього питання мала серйозні наслідки, оскільки для того, щоб ухвалити Статут ООН, потрібно було уникнути вето Радянського Союзу. Тому Лемкіну не вдалося добитися визнання того факту, що ГУЛАГ були актом геноциду, попри те, що, звичайно, мали всі притаманні йому ознаки. Але завдяки праці та записам, які залишив нам вчений, ми можемо продовжувати боротьбу задля Справедливості Людства.