Зіштовхнувшись з невідомими похідними світ з острахом сприймає такі явища і навіть звинувачує у тому, чого немає. Більшість вважають, що лише експертна думка має право на існування. Вони зазвичай розуміють суть множинності, але перевагу надають вузькопрофільним речам. Така спрощена модель вже давно не є актуальною для науки, але продовжує побутувати у суспільстві. Хоча в науці і прийнято вважати, що різні сфери мають перетинатися, але – у локальному трактуванні, що ускладнює розуміння глобальних множинних моделей. Іншими словами – людина Ренесансу існує, але досі залишається незбагненною для сучасників. Нам зрозумілі постаті Гаусса і Тесли, але бентежать Архімед і Леонардо. Можливо сприйняття множинності та багатогранності криється саме в інформатиці, адже ми вважаємо нормою, коли один комп’ютер є інструментом досліджень для математика, фізика, філософа, аналітика, поета, художника, музиканта, композитора тощо. Людина Ренесансу є версією цієї моделі, чи назвімо природного втілення. Умовно кажучи, людина технологічна поєднана з інтелектом біологічним. У такий спосіб, як виняток, це сприймається.