Окрім інформації, яку можна довідатися з енциклопедії, шлях до України розпочався завдяки нашому інтерв’ю від 2006 року для газети «Катімеріні». Така комунікація з журналістом, який має українське коріння, переросла у дружні стосунки. Я отримав у подарунок від нього книгу «За честь України» у якій українці боролися проти фашистського режиму. І така боротьба нас зворушила, адже ми багато років займаємося проблемою Геноцидів, як злочинів проти людства. Коли ми занурилися у цю тему глибше, ми довідалися, що події під час другої світової війни нас приводять до Голодомору 1932-33 років, як до ще одного Геноциду. Пошук архівних матеріалів у поєднанні з доробком Рафаеля Лемкіна, який сформулював термін «Геноцид» офіційно затверджений Організацією Об’єднаних Націй у 1948 році після багаторічних спроб, ще більше наблизив нас до українців, які мешкали на території Греції та Франції. Таким чином, кожне дослідження про мертвих приводило нас ближче до живих. Цей процес і привів нас у 2008 році до Києва на відзначення семи п’ятдесяти-п’ятиліття трагічних подій Голодомору. Тими днями було досить зимно і в цьому українському холоді ми вперше познайомилися не лише з сучасними українцями України, але й живими свідками Голодомору у форматі чудового заходу, який показав, що Україна часів Незалежності дивиться не тільки у майбутнє, але й минуле.