Коли Радянський Союз розпався, було звільнено Архипелаг, і всі жертви цього червоного террору були виправдані, без винятку. Після десятиліть диктаторського режиму, росіяни нарешті мали можливість вільно жити та висловлювати свої думки. Принаймні ми в це повірили під час першого вільного президентства, а потім прийшло підступне повернення тих, хто в повній мірі експлуатував систему, щоб завоювати усі без винятку форми влади. Тому всі ті, хто вижив після радянського варварства, замість того щоб слухати музику Моцарта та, нарешті, насолоджуватися життям, знову зіткнулися з болючою ностальгією за радянським минулим, яка хоче знищити будь-який людський опір. Але як може бути по-іншому, коли сам собі обираєш президента із спецслужб червоної пропаганди, фанатично налаштованого проти Християнства, який, звичайно, прикидається, що змінився. Після стількох років його володарювання, який невинний може вірити в це? Отже всі, хто вижив після Голодомору, знову бачать забуті тіні червоного минулого, які прийшли, щоб відіграти неприпустиму в мирний час роль, використовуючи тих, кому байдуже, та тих, хто забуває. Відтінки червоного ще не зникли, і дух Рафаеля Лемкіна бачить це.