Άπλυτος ουρανός, νυσταγμένα κύματα

και πάνω στη μακρινή όχθη

σα μεθυσμένα, νεροκάλαμα

λυγίζουν χωρίς άνεμο. Θεέ μου!

Πόσο καιρό θα ’μαι εδώ

σ’ αυτή την ξεκλείδωτη φυλακή,

πάνω σ’ αυτή την ασήμαντη θάλασσα

να θλίβομαι; Δε μιλάνε,

σωπαίνουν και λυγίζουν σα ζωντανά,

στη στέπα τα κιτρινισμένα χόρτα.

Δε θέλουν να πουν την αλήθεια

και δεν έχω κάποιον άλλο να ρωτήσω.

ΙΙ μισό 1848, Κος – Αράλ

І заспані хвилі

Тарас Шевченко

І небо невмите, і заспані хвилі;

І понад берегом геть-геть,

Неначе п’яний, очерет

Без вітру гнеться. Боже милий!

Чи довго буде ще мені

В оцій незамкнутій тюрмі,

Понад оцим нікчемним морем

Нудити світом? Не говорить,

Мовчить і гнеться, мов жива,

В степу пожовклая трава;

Не хоче правдоньки сказать,

А більше ні в кого спитать.

Друга половина 1848, Кос – Арал